Корея - країна кавових автоматів. Вони є практично скрізь: на міських вулицях, в учрежденчеськіх коррідорах, в заводських курилках і у невеликих сільських магазинчиків.
Автомати ці продає кава в невеликих паперових стаканчиках - десь по 50 грамів порція. При цьому можна вибрати, чи бажаєш ти кава чорна або з молоком, з цукром або без оного, а в найбільш просунутих пристроях - ще і відрегулювати фортецю напою або вибрати один з декількох сортів.
Звичайно, автомати з продажу того і цього є зараз в багатьох країнах, але мало де вони користуються подібною популярністю. Крім того, з якістю “автоматної” кави теж бувають серйозні проблеми. Я, наприклад, добре пам’ятаю свій перший контакт з американським кавовим автоматом: заплативши майже долар, я потім довго намагався примусити себе випити ту рідину, яку цей пристрій налив мені в стаканчик. Мені це зробити так і не вдалося, і з тих пір в США кавові автомати я обходжу стороною.
Втім, по своєму пристрою американські апарати вельми відрізняються від корейських. Американські намагаються варити каву - і роблять це, прямо скажемо, досить погано. Корейські ж пристрої пропонують, по суті, розчинну каву: порошок, сухі сливки і цукор в заданій пропорції змішуються з гарячою водою.
Найближчі аналоги корейського кавового автомата можна, зрозуміло, знайти по сусідству - в Японії. Дійсно, як і багато друшие традицій сучасної Кореї, пристрасть до кави з автоматів прийшла до Кореї з Японії. Відбулося це порівняно недавно - в кінці 1970-х років.
У самій Японії автомати звичного в Кореї типу - з паперовим стаканчиком - з’явилися на початку 1960-х років. Зараз, до речі, ними там користуються рідше: японцям з їх винятковою охайністю подібна система останніми роками стала здаватися недостатньо гігієнічною. Проте свого часу кавові автомати користувалися в Японії величезним успіхом, і не дивно, що корейці вирішили цей успіх повторити.
У 1977 році концерн “Лотте”, який традиційно має дуже близькі відношення з Японією, купив перші 400 автоматів, які і були встановлені в Сеулі. Незабаром дві інші крупні корейські фірми придбали у японців ліцензії на виготовлення кавових автоматів: LG (в ті часи відома в Кореї як “Кимсон”, а за кордоном як “Голдстар”) придбала ліцензії у “Фудзі”, а “Самсунг” домовився з “Санье”. До речі, ці дві фірми і понині є головними виробниками кавових автоматів в Кореї.
Спочатку автомати коштували дорого, і зустрічалися на корейських вулицях достатньо рідко. У 1981 р. у всій Кореї їх були всього 3123 штуки. Дві третини з них продавали “каву в стаканчиках”, а інші - всяку всячину. Ця пропорція збереглася і до наших днів: і зараз приблизно дві третини торгових автоматів Кореї - кавові.
До речі, на початку 1980-х років діяв закон, який вимагав від операторів кавових автоматів, щоб в підвідомчих ним пристроях в обов’язковому порядку продавалося не тільки кава, але і корейський чай - усілякі трав’яні настої (я їх, признатися, терпіти не можу). Цей закон був покликаний “підтримати вітчизняного виробника”, і проводився в життя з рішучою генеральською суворістю - в країні правив військовий режим. Підприємця, який не турбувався продажем “правильних” напоїв, чекав штраф в півмільйона он. На ті часи це були чималі гроші - по купівельній спроможності вони приблизно відповідали нинішнім п’яти мільйонам. Якщо власник автомата не міг або не хотів заплатити штраф, то його могли посадити у в’язницю на рік!
По-справжньому бум автоматичної торгівлі почався в середині восьмидесятих. На той час корейські фірми налагодили масове виробництво автоматів, які різко подешевшали і стали швидко розповсюджуватися по країні. У олімпійському 1988 р. в Кореї було вже 17 тисяч торгових машин, зокрема 12 тисяч кавових. За нинішніми мірками це - досить скромні цифри, адже зараз автоматів з продажу кави в Кореї в 30 разів більше. Проте саме з кінця восьмидесятих кавовий автомат став звичайною частиною корейського міського пейзажу.
Зростання цієї індустрії було викликане двома причинами: по-перше, автомати зручні споживачам; по-друге, вони вигідні власникам. Кавовий автомат коштує приблизно 5 мільйонів он - і приносить 200-300 тисяч он в місяць, повністю окупаючи себе рік за півтора. Втім, дуже багато що в цьому бізнесі залежить від вдалого розташування автомата.
Звичайно, інфляція позначається і тут. Я ще добре пам’ятаю часи, коли стаканчик кави в метро коштував 200 он, а в службовому автоматі ео можна було купити за 100 і навіть за 50 он. Зараз ціни - зовсім інші (втім, і зарплати - теж). На автоматах поряд з прорізами для монет з’явилися і прорізи для банкнот. Втім, скаржитися на дорожнечу не доводитися. У США або Австралії стаканчик кави коштує 60-80 центів, тобто в два-три рази більше, а якість напою, скажемо прямо, не йде ні в яке порівняння з корейським.
На кінець 2001 року в Південній Кореї діяло 350 тисяч автоматів з продажу кави. При цьому фахівці вважають, що резерви ринку далеко не вичерпані. Зростання продовжується - і я, старий поклонник кавових автоматів, цій обставині тільки радий.